Багатостраждальна станція метро Лук'янівська, що у Києві, вчергове і найстрашніше за всі рази постраждала сьогодні від уламків рашистської балістичної ракети.
Ця новина із самого ранку прикувала до себе всю мою увагу. Адже, буваючи в Києві, ми досить часто жили неподалік, користувалися саме цією станцією метро. І бачили її після як мінімум двох попередніх атак. Тоді таких руйнувань не було.
Балістика - саме такою була збита ППО ракета - не дала шансів зайти в укриття людям на вулиці. Бо ракета пролітала тут вже після оголошення відбою попередньої тривоги через атаку "Шахедів", а вибухи почалися до сигналу повітряної тривоги, який увімкнули о 05.50. У цей час люди саме виходили з укриттів. Тому загиблі три людини знаходилися на вулиці, біля входу в метро. Четвертий загиблий згорів у салоні авто...
Уламком було пошкоджено водопровідні мережі, і по вулиці потекла бурхлива ріка... Комунальні служби, на щастя, досить швидко ліквідували цей потоп. А наші невтомні рятувальники ліквідували загоряння трьох автомобілів. Відомо, що ушкодження отримали ще 10 автівок.
Найсильніше мене вразив допис у соцмережі від моєї подруги. Вона із моменту початку повномасштабного вторгнення нікуди із Києва не виїжджала, продовжуючи працювати в ОХМАДИТі. Так, під час удару по цій дитячій лікарні вона була там. Пережила. Відновилася. І далі працює.
Про сьогоднішню ранкову атаку балістикою на Київ вона написала наступне:
Страшний ранок суботи. Четверо загиблих у Києві. Напевно, це відчуття, коли прокидаєшся від вибуху і тремтіння скла, і автоматично втискаєшся в подушку і матрац - тепер з нами на завжди. Сьогодні не ти. Вставай і іди на роботу.
Мурашки по шкірі.
Люта ненависть до нелюдів, що вважають нормальним запускати ракети на мирні міста.
Бажання зупинити росію в одну мить, одним помахом руки.
Але, на жаль, ми - не боги...
Тому - "Сьогодні не ти. Вставай і іди на роботу".😰
