Сидіти вдома, не виходячи "на люди" чи просто на прогулянку, - це не для мене. Мабуть, недаремно я все дитинство мріяла про собаку. Тільки не таку, що сидить у дворі зачинена або, не дай Бог, на ланцюгу. А справжнього друга і компаньона, з яким можна вийти будь-куди, в будь-який час, і отримати масу позитиву від його розумності та слухняності. Заодно підняти тонус свого тіла завдяки активності.
Так і вийшло: все своє доросле життя виховувала собак. Тільки жили ми у місті, у квартирі, тому вигул був необхідною процедурою і не сприймався як щось особливе.
А от тепер, повернувшись у дім свого дитинства, мені дійсно щодня пригадується моя дитяча мрія. Бо у нашому містечку, в принципі, за пів-столілля відношення до собак мало змінилося. Їх найчастіше тримають у дворі на ланцюгу. Іноді - зачиненими у вольєрі, з рідкісними короткочасними випусканнями у двір. Бо "пес дуже злий і може когось покусати". Звісно, може: зачиніть себе у вольєр, і відчуйте через місяць велику "любов" до оточуючих!
І яким же здивуванням для мене було зустріти тут, у нашому маленькому містечку, людей, які вигулюють собак! Як приємно вітатися з ними, розминатися без гарчання песиків одне на одного (бо виховані), і просто усвідомлювати, що за час твоєї відсутності тут щось таки змінилося на краще!!!
А ще маю величезну користь із своїх прогулянок. Тому що можу завжди сумістити їх із відвідуванням супермаркету чи із отриманням посилки на Новій Пошті.
А що робить мій Хенк у цей час? - Чемно чекає, прив'язаний до дерева чи стовпа. І - в наморднику. Щоб бува не підійшов хтось надто сміливий чи безтолковий "погладити собачку", поки мене немає.
Гуляйте зі своїми песиками, де б ви не жили. Вони й правда стають при цьому спокійнішими і розумнішими. Бо ви щиро даєте їм таке важливе спілкування.
