Різниця між 13 роком і 19-м очевидна. Тоді було незрозуміло, скільки підтримує януковича. Тобто було зрозуміло, що є якась частина за нього, однак здавалося, що більшість проти. Пізніше статистика показала, що це дійсно тільки здавалося, та все ж відчуття були саме такі – за*бав усіх.
Тепер же чітко зрозуміло, скільки підтримує шостого. Звісно, переважна більшість не піде за нього в огонь і воду, бо ж для частини все це «just business», частина «устала ат вайни», а частина «як би так робить, щоб нічого не робить». І все ж їхня кількість вражаюча. Плюс додайте сюди явне сепарьйо, яке на цьому етапі підтримує аж ніяк не демократів з євроінтеграторами.
Тож залишається дочекатися поштовха. Наразі всі удари від влади наносяться на різних фронтах і не гуртують людей на спротив. Одні переймаються вконтактами, інші здачею позицій на війні, треті зворотнім перейменуванням вулиць, четверті ще чекають парламентських виборів, де сподіваються «ми себе покажемо». Кожен переживає за своє.
Якщо не буде прямої агресії запорєбріка, то поштовха, який об`єднає людей, маємо чекати вже після виборів. Коли половина країни таки вибере собі погоничами команду велосипедистів і почнеться «повний розковбас». На сьогодні іскри, яка б запалила серце кожного, немає. Поки що немає.
Запам’ятайте цей пост. А поки шо чистимо кулемет і спостерігаємо. Це стовідсоткове затишшя перед грозою з буревієм.
Джерело: Ruslan Gorovyi