Дякую за коментар :)
Стосовно спогадів, я не думаю, що це погано - згадувати те, що було. Тому що це стане непропрацьованою травмою. Подруга, з якою ми зустрічались, розказувала про свої відчуття зранку 24 лютого зі сльозами на очах, хоча перед цим ми говорили і про страшніші речі. Просто це був перший раз, коли вона комусь сказала про те, як їй було страшно.
Замість Тетрісу у мене зараз робота. Нарешті я змогла якось в неї втягнутись, і тепер вона мене непогано відволікає. Наступний крок - почитати якусь нормальну книгу. Свіже повітря це добре, але самій намотувати круги по скверику не дуже відволікає )) Треба буде придумати якісь інші "приводи". Нічого, витримаєм.
Дякую, що поділились. Стосовно спогадів, якщо вони "не заважають" "жити", тоді це дійсно той трамплін, із яким необхідно справлятись для подальшого "самоудосконалення"/ "розвитку".
П.с. Як же ш складно словами передати думки та відчуття, скрізь треба ставити "". Кожне слово можна сприйняти як 10 різних переживань.
Особливо зараз...
Звичайно, у всьому треба знати міру