Дочка зробила замовлення, а я його отримала по Новій Пошті. Про зміст посилки мене не попереджали. Знала, що це щось із сфери поліграфії, очікувала отримати книги. А мені виносять якийсь невеличкий тубус... Вирішила відкрити, щоб перевірити, чи дійсно це моя посилка.
Перевірила і знову нічого не зрозуміла: там була якась настінна карта.
Пишу доньці в месенджер: терміново, ану кажи, чи це твоє, бо я боюся чуже забрати. "Моє", відповідає. І посміхається.
Роздивляюся ж я, що ж це за карта. І вмить 'прозріваю': звісно, тільки моя доня могла таке замовити! Щоб хоча би на карті не бачити тих, хто зруйнував наше життя. Щоб там все сталося по-справедливому. Бо ті, хто зазіхає на чуже, мають бути покарані і втратити все. Ось так виглядає нинішня карта справедливості всього українства:
І чомусь, дивлячись на чорну діру ерефії на цій карті, пригадалися часи Революції Гідності. Коли ми всі разом намагалися допомагати Майдану. Хто чим міг.
Старша донька тоді взяла участь у запису давньої колядки. Діти, які там співали, вже давно стали дорослими. А пісня живе. Як і живе віра українства в перемогу над московією.