Про спеку вже розказано-перерозказано. Дісталося всім нам цього літа, що тут поробиш! Ще й на фоні постійних відключень світла досить сутужно витримати таку аномалію. Незалежно від того, де хто живе і чим займається.
Та війна навчила нас не нить. Бо якими б некомфортними не були умови життя, ми таки не в окопі. Уявити, як нашим воїнам дається ця спека, коли їх постійно атакує ворог і потрібно визволяти наші землі. І можна більше навіть не думати, що тобі погано.
Я із біллю дивлюся на рослини. І ті, які не можу вчасно поливати через відсутність світла. І ті, що ростуть у дикій природі.
На луках траву покосили. А те, що залишилося на землі, - нещадно вигорає під палючими променями сонця.
А в нашому старезному сосновому лісі із рослинністю і так не густо, та й та в'яне від спеки. Зазвичай вся земля між дерев вкрита ось цією рослинкою. Як каже ГУГЛ, - розрив-трава. Мені якось стало цікаво: чому її не їдять лісові тваринки? Адже у нас тут дуже багато косуль, і наваіть лосі забігають час від часу. А ця трава розкішно росте собі до самої осені, вкриваючи землю пишною ковдрою.
І от тепер не стало вже тієї пишності. Навіть ця стійка до природних катаклізмів травичка від посухи почала в'янути...
Синоптики обіцяють нам пару днів перепочинку від спеки. Навіть із дощами, яких я не бачила дуже давно. Навіть сьогодні небо вкривалося грозовими хмарами. Гуркотів грім, блимали блискавки. Здійнявся вітер, і прогнав дощзову хмару геть...
Почекаємо на іншу.
Нашу.😁
