Коли, як не зараз? Де, як не в рідній країні? Хто, як не ми?
Хочеться вірити, що ці питання почнуть собі задавати багато українців, яких безпосередньо зачепила ця страшна геноцидна війна. Особлива тих українців, які не сильно переймались питаннями мови, культури, традицій, самоідентифікації.
When, if not now? Where, if not in the native country? Who but us?
I want to believe that these questions will be asked by many Ukrainians who were directly affected by this terrible genocidal war. Especially those Ukrainians who are not very concerned about language, culture, traditions, self-identification.
Всі вже зрозуміли, що любов до росії та ностальгія за совком не вбереже тебе від розстрілу. Ба більше, навіть "рускій такой удобний язик" від цього не вбереже. Можна і далі бити себе в груди з тезами про "рускоязичних" патріотів і що наші захисники теж говорять "на рускам". Але є ньоанс.
Росіяни вбивають просто за те, що українці осмілились заявити на весь світ що "Україна - це не росія". І росія буде вбивати до тих пір, поки вона матиме найменшу можливість це робити.
Everyone has already understood that love for Russia and nostalgia for the scoop will not save you from being shot. Moreover, even "Russian is such a convenient language" will not save you from this. You can continue to beat yourself up with theses about "Russian-speaking" patriots and that our defenders also speak "Russian". But there is a nuance.
The Russians are killing simply because the Ukrainians dared to declare to the whole world that "Ukraine is not Russia." And Russia will kill as long as it has the least chance of doing so.
А що робити нам? У нас з'явилась унікальна можливість вирватись з ціє кривавої орбіти "рускава міра". І дуже приємно, що люди мистецтва, дизайнери, художники, креативники в ці страшні дні звертають увагу на унікальність української нації, на її творчий потенціал і багатющий світ традицій, який витримує вже яке століття поспіль намагання їх знищити разом з носіями.
And what can we do? We have a unique opportunity to escape from this bloody orbit of the "Russian measure". And it is very nice that people of art, designers, artists, creators in these terrible days pay attention to the uniqueness of the Ukrainian people, its creative potential and rich world of traditions, which withstood the centuries-old efforts of the Russian Empire to destroy them.
Ми не закликаємо бігти в бібліотеки і занурюватись в історичні трактати та наукові праці. Звісно, цього ніхто не робитиме. Ми лише просимо звертати свою увагу хоча б на дописи в соцмережах від компетентних пабліків, які креативно, доступно, ненав'язливо і щиро прагнуть передати найцінніші знання - знання про Україну українцям. Бо тільки ці знання допоможуть нам вижити як нації, ці знання зроблять нас бажаним членом для європейської спільноти - а це допоможе вижити усьому цивілізованому світу.
Слава Україні!
We do not call for escaping to libraries and immersing ourselves in historical treatises and scientific works. Of course, no one will do that. We only ask you to pay attention at least to the posts on social networks from the competent public, which creatively, accessible, unobtrusively and sincerely seek to pass on the most valuable knowledge - knowledge about Ukraine to Ukrainians. Because only this knowledge will help us to survive as a nation, this knowledge will make us a desirable member of the European community - and it will help the whole civilized world to survive.
Glory to Ukraine!
P.S. Дякуємо за чудові ілюстрації viktoria.gro.art традиційного жіночого вбрання українців. Вже час, нарешті, забувати про радянські маскультові шаровари і вінки на головах.
P.S. Thank you for the wonderful illustrations of viktoria.gro.art of traditional Ukrainian women's clothing.
Які гарні ілюстрації. Краса України у різноманітності!
Зручною російська мова була до війни. Зараз - це мова ворога. Те, що ми розуміємо її - це добре. Та говорити варто рідною мовою, хочаб намагатися це робити.
5 місяців? Може варто вже щось написати ))?