🜂 тобі не до масонів, гамма-самєц 🜂

Доводити справи до кінця – гармонізувати Марс. Отака вам важна информация на сьогодні. Тож продовжим і закінчим, нарешті, коментувати Конституцію Андерсона, після ще парочки статей.

Про Управління Роботою Братства.
Всі Вільні Муляри повинні старанно працювати в будні дні для того, щоб жити в процвітанні в дні відпочинку; і час праці, визначений законами їх країни або підтверджений звичаєм, повинен ретельно дотримуватись. Самий досвідчений з Підмайстрів призначається або обирається Майстром або Доглядачем над Господнєю Працею. [...]

Учень, Підмайстер і Майстер. Кожна ступінь передбачає ритуал посвяти: символічне підтверження переходу на новий, вищий рівень відповідальності і повноважень. Отже, Братство, це ієрархічна структура. Із попереднього розділу Конституції видно, що від каменярів нижчих рангів очікується "повна покора" старшим братам – як загалом в будь-якій ієрархічній організації, де є вертикаль влади.

Але, ця "повна покора" є несумісною з ідеєю "вольності", хіба ні? Братство приймає в свої ряди виключно "вільних чоловіків доброї слави", які можуть відповідати за свої слова і вчинки, у яких немає господаря, від якого вони були б залежні в судженнях і рішеннях. Поки що немає. Бо якщо сприйняти слова цієї старющої Конституції буквально, то вийде, що вільний чоловік дає згоду віднині мати господаря.

Інше питання, чи вважається воїн або ієрей, що уже служать в жорсткій ієрархії, "вільними"? Вони-ж бо також зобов'язані виконувати накази безпосередніх начальників? Це питання швидко зникає після огляду історичних прикладів, "а як воно було на практиці?" На практиці священики відбували військову повинність без конфліктів з армійським керівництвом, розуміючи пріоритети. Серед масонів були і військові, і священнослужителі. Тобто, належати до різних організацій з жорсткою вертикаллю управління можна: і армія, і духовенство все-таки в ідеалі працюють на державу.

Можна, але відсутності внутрішнього морального конфлікту це не гарантує. Наприклад, на час війни дехто мусить забути про "підстав другу щоку" і "віддай ще й сорочку".

Але от що мене гризе, так це відсутність розуміння: для чого записуватись в організацію, цінності й призначення якої чітко не відомі? Для чого бра॔ти на себе зобов'язання підпорядковуватись ще одному набору правил?
Здавалось би, "по плодам пізнаєте їх", а список відомих українських каменярів таки викликає захоплення. І все-таки, хіба не міг кожен із них бути не менш успішним і поза Братством? Чи допомогла їм ієрархічна структура реалізувати себе? Чи могли вони в повній мірі реалізувати себе не проходячи через посвяти і ступені?

І звідси починається лоскітливе обговорення важливості різного роду ритуалів посвят: в сухопутній армії "посвячують" ремнем по сраці, в морських військах ритуал полягає в випиванні літри морської води прямо з-за борту корабля. У духовенства ритуали красивіші, складніші й довші.

Лоскітливе це питання тому, що

1. Культура ініціацій нині здебільшого втрачена. Точно буде дуже важко знайти обряди посвяти слов'ян дохристиянського періоду в наш час – а вони були, і для хлопців, і для дівчат.
   Пропрацьованість посвят збереглась тільки у духовенства. "Ремнем по сраці" не повертається язик навіть обрядом назвати, це просто приниження.
2. Існує точка зору, ніби ієрархії, ранги, ініціації – це винятково чоловіча фішечка. От ми знову вперлись в питання статі.

Ритуали ініціації (чи давайте назвем "обрядами посвяти") важливі тому, що символічно руйнують стару незрілу особистість і дають народження новій особистості. Елементи, які супроводжують обряд, підкреслюють символічно смерть людини, що існувала до обряду: темнота, вогонь, усамітнення, зміна імені, зміна ставлення спільноти і прийняття в коло старших, доступ до знань, що недоступні непосвяченим, доступ до ритуалів (пісень, танців), що недоступні непосвяченим. Це все скріплює особистість, дає їй упевненість у собі, бачення своєї значимості і ролі в суспільстві.

Деякі психологи вважають, що відсутність обрядів посвяти є одною з причин чому суспільство (загалом і в цілому) – інфантильне і безвідповідальне. Тому що маленькі хлопчики лишились маленькими капризними хлопчиками замість переродження в відповідальних лідерів, захисників, дослідників, батьків.

Версії же стосовно важливості ініціацій для дівчаток розходяться, і це стосується другого пункту.

Думку, що біологічно (чи генетично, чи етологічно) відчуття ієрархії жінкам не притаманне популяризував дуже відомий (у вузьких колах) Олег Новосьолов. До какофонічної гавкотні додались вислови жононевисника апостола Петра, що жінка, типу, і не людина взагалі (а якщо і людина, то рот їй відкривати у рішенні важливих справ все рівно не можна) і навіть протестантизм не зміг струсити з себе таку заявочку: пропоную ознайомитись із оцим трешем, де пишеться, що "будь наївною, красівою, люби і слухай мужа, не вимахуйся".

Але я все рівно планував глибше влізти в міжгендерний срач в наступній статті, тому хватіт поки з цим.

Повертаючись до печалі за втратою ритуалів ініціації...

• У Вільних Мулярів з ініціаціями все добре, повний пакєт. Якщо не відчув ефекту від ремнів по сраці спочатку в школі, а потім в армії, є смисл зацікавитись.
• Якщо ж в силу переконань (анархіст? ліберал?) чи психотипу (⯅□?) владні вертикалі тобі неприємні, ну то придумай собі ініціацію сам. Труднощі й приниження, які самі по собі спливають по ходу життя, прекрасно зійдуть за ініціацію, їх тільки належить достойно витримати. Однодумці і "свої" на цьому шляху завжди знайдуться.
• Мало довіри до авторитетів помічаю, а в світі, який уже і так плюралістичний донімагу, ще одна таємна організація / закрита спільнота не творить об'єднавчої функції. ІМХО, ще один розкол зроду греко-католицької церкви. Хотіли зробити з двох одну, а вийшло три. Захочуть зробити з трьох одну, вийде чотири.