Цікаво, я записав собі ці книги на потім. Зараз трохи силую себе завершити 12 Rules for Life - автор місцями затягує :D.
Мені недавно написав друг із типовим набором фраз-закидів до життя, "я хворий", "та робота мені не підходить", "на тій роботі зависокі запити", "в Україні взагалі неможливо самореалізуватись", "дім-робота, це не життя", "в мене уже третій рік депресія", "я хотів уже самовипилитись, але страшно" - і я почав думати, якими засобами би я сам боровся з таким настроєм і ситуацією. Або якої форми зовнішньої допомоги я б хотів - що уже важче вгадати. Так з'явився цей пост.
Важко щось порадити людині в такій ситуації, адже ми ніколи не можемо насправді відчути себе в її шкурі. Поради, які можна дати самому собі, навряд чи будуть доцільними для інших людей.
Але підтримати треба обов'язково. Якщо його так нудить від роботи, я би порадив або бізнес, або фріланс. Оскільки я сам підприємець, і знаю, наскільки бізнес - важкий хрест, то для початку я би порадив йому фріланс. Нехай дасть собі час - один-два роки, і працює десь по-мінімуму, задля підтримки штанів, а весь вільний час присвячує вивченню якоїсь фрілансової теми. Це може бути від механічної роботи - скажімо, електрика, маляра тощо; творчої - архітектора, дизайнера; технічної - програміста, девопса. За рік-два можна змінити професію. Ну і паралельно набуде навичок навчання і перенавчання. Це мабуть, головні навички сьогодні і в майбутньому.
Нову професію бажано в його випадку обирати таку, в якій очікуваний дохід був би значно вище, ніж він зараз заробляє. Скажімо, якщо зараз заробляє 15.000 грн., то цілитися треба в 30.000-40.000 грн. А то і більше. Ну і намагатися знайти таке, від чого його точно не нудитиме хоча б найближчі 5-10 років.
Та криза, що в нього є - це в чомусь добре. Він дійшов до межі, де жити по-старому вже не можна. Просто він не бачить наступний крок. Він полягає не в тому, аби не жити. А в тому, аби жити інакше. Бажано йому усе почати робити інакше. Робити те, що раніше не робив. Якщо раніше в нього були вихідні дні - відмовитися від них. Якщо навпаки, не було вихідних - зробити їх собі. Ну і в усьому іншому за цією ж схемою.
Ну і бажана якась підтримка на духовному рівні - нехай спробує на літургію сходити, на причастя. Але тут теж важко сьогодні, треба часто самому торувати шлях, бо багато поводирів, які ведуть не туди. Хоча, якщо добре пошукати, можна і добрих пастирів віднайти.
Так-так, я боявся будь-яким втручанням налаштувати проти себе і проти справи витягування-себе-з-депресії в цілому.
Мене теж погризує ідея, що криза мусить дозріти і розкритись, щоб людина усвідомила зсередини, що от, уже пора покласти край. Що не можна висмикувати людину зі шляху саморуйнування. Це надто оптимістично, це не працює. Але жорсткий цинік сказав би, туди їм і дорога, це природній відбір. Ніхто їм не зможе допомогти, якщо вони самі в першу чергу не захочуть і не докладуть зусиль.
Святі отці м'якше подають цю ідею: "спаси спочатку себе", але суть усе та же.
Тут ще момент, щоб це не було клінічною депресією, тоді треба професійне лікування.