Українська міфологія. Остання частина про мерців

За народними віруваннями, зі смертю людини не закінчується її існування, а лише змінюється стан. Людина у вигляді духу живе далі таким самим життям, як і живі, але при цьому прибирає собі прикмети духа, переходить, отже, у ряд вищих істот. Особливою прикметою духів є їх здатність набувати різних виглядів і може показуватись живим людям у своїй постаті часів життя, або ж у постаті трупа, у тому вигляді, як хоронили. Мрець також може перекинутись у живу істоту, приміром, кота, ну або навіть у мертвий предмет, як от сукно, свічку чи простирадло, без різниці.

(Картинка з інтернету)
Мерці можуть ходити по світу з різних причин: земля не приймає тому, що за життя людина не обходила ніколи з процесією довкола церкви; не вложили до рук свічки, коли помирала і т.д.
Найчастіше, однако , причиною приходу мерців є журба за полишену ними родину і знайомих, прив'язаність та любов. Із народних оповідань, мати приходить не раз плекати малу дитину, поки не знайдеться спосіб обійтися без неї; чоловік дораджує дружині, як має хазяїнувати, накриває її уночі, аби відкрита не замерзла.
Буває, однако, й таке, що мерці ходять аби помститися за щось живим. Один покійник обертає парубкові ноги й голову передом назад за те, що той його колись вдарив. Жінка приходить після смерті душити чоловіка за те, що він збиткувався(знущався) над нею. Або ж, трішки смішна і незрозуміла для мене історія: мертвець відриває живому товаришеві руки й ноги за те, що той зважився принести його, мертвого, на вечорниці.
Із великим хистом мерці роблять живим людям різного роду збитки. Наносять щоночі повний ґанок каміння, а живі мусять його тоді довго розгрібати. Лякають коней, скидають зі стріхи сіно, крадуть усілякі речі, навіть дівчат молодих лякають так, що ті зі страху вмирають і так далі...
Плакати за мертвими не годиться, бо вони мусять збирати виплакані сльози в начиння( цебер або ж збанок) і носити його з собою, куди б не йшли. А це не дуже приємний процес для них.

(Картинка з інтернету)
Є такі дні, у які встають усі мерці з гробів і сходяться до церкви на богослужіння. До таких днів належать страсті, тоді мрець-священник править службу, сповідає своїх знайомих-покійників і причащяє їх. Так само збираються мерці на всіх святих.
Де-інде вірять, що всі мерці збираються в церкві в чистий понеділок, на Великдень і на святий вечір. Пхатися в такий день кудись, де можна зіткнутися з мертвяками, дуже небезпечно, бо хоч би як людина не сховалася, вони зачують по запаху її і умертвлять або розірвуть на куски.
Коли мреці стають докучливими живим, тоді не залишаються останнім нічого іншого, як шукати способи, при яких можна позбутися мерця раз і назавжди. У такому випадку можна засвітити свічку й поставити її під горнець. Коли мертвець прийде, то потрібно цей горнець піднести до нього. Кажуть, після цього він перестане приходить. Коли кинути у небажаного мертвого гостя подушку навідліть, він також перестане докучати. Ще одним вкрай цікавим способом було відкопати небіжчика і насипали до гробу маку з тим, що доки його не порахує, не сміє ходити.
Тож, бачимо що людська уява- безкрайня, а у поєднанні зі страхом смерті породжує незчисленні вигадки, історії та дає визначення речам, яких не розуміє по причині низького рівня наукового та психологічного розвитку знань. Тому, причиною різнохарактерних бід і виступали мертві.

(Картинка з інтернету)