Мікеланджело Антоніоні та його "Пригоди"

(постер до фільму)
🎥Кіномову італійського режисера Мікеланджело Антоніоні по рівню складності можна порівняти з творами Джеймса Джойса, Марселя Пруста, Семюеля Беккета та інших «складних» письменників 20 століття. Саме Антоніоні став першим дослідником нудьги на екрані та продемонстрував, що це не є негативною оцінкою, навпаки - компліментом. Антоніоні - найсучасніший класик, який викриває «симптоматику» споживчого суспільства. Тема актуальна як і для 20 століття, так і 21. Навіть більше, можна без сумніву заявити, що режисер першим відкрив поняття «самотність у мережі» ще до винайдення інтернету як такого. І найяскравіше демонструється ця проблема у трилогії «Відчуження», а саме у фільмі, який її відкриває - «Пригоди».

( кадр із фільму)

🎥«Пригоди» 1960 року - одна із найвизначніших стрічок італійського неореалізму. Як писав Умберто Еко: « цей фільм - відкритий твір, твір нового типу, який довіряє глядачу роль відкритого інтерпретатора» ( версій подальшого розвитку може бути скільки завгодно). Загалом, така відкрита структура притаманна не одному творінню режисера. Фільм розповідає історію трьох людей: Анни й Сандро, які мають відносини, та Клаудії, подруги головної героїні. Разом ця компанія відправляється на круїз. Та головна героїня зникає, а її місце займає Клаудія, як у відносинах із Сандро, так і в самій історії. Усе починається як детектив, але з часом такий хід історії змінюється, а ми, глядачі, так і не дізнаємось, що сталось із першою головною героїнею. Натомість, у Сандро та Клаудії зав’язується роман, але він дивний, сумний. А все тому, що між ними нема моральної близькості, кожен із героїв замикається в собі й не бажають розірвати замкнене коло свого безцільного, інертного життя. Тому і тримаються на моральній відстані, адже так звикли, адже вони жертви алгоритмів суспільства споживачів.
То ж, майстер італійського неореалізму - Мікеланджело Антоніоні у своїй роботі «Пригоди» із скрупульозною точністю показав основну хворобу сучасного суспільства: моральну «заморозку». Герої фільму мають усі можливості для щасливого життя, але не використовують, не усвідомлюють цього. І як висновок, зачиняються у собі, не можуть визначитись що їм потрібно для щастя, як виражати свої емоції. Антоніоні залишає розслідування, залишає сюжет на стадії запитання, але не дає відповіді. Його роботи- це складні, але актуальні питання, на які він, як зізнавався сам, не може дати відповідь. Це потрібно зробити кожному самому.