Сьогодні під час чергового походу до лісу вирішив сконцентрувати свою увагу на пеньках, бо якось завжди приваблює щось яскраве, чудернацької форми, а ці понурі примари колись могутніх дерев залишаються поза увагою.
Звичайно, більшість пеньків з часом втрачають кору, стають лисими, а в їхніх дерев'яних волокнах селяться різноманітні комахи.
Найбільше мені подобаються пеньки покриті яскравим вічнозеленим мохом, а іноді на них виростають різноманітні гриби, створюючи разом справжні природні витвори мистецтва.
Пеньки у мене асоціюється зі своєрідними надгробками померлих дерев. Це природній процес для будь-якого лісу, коли дерева хворіють, вмирають, стають жертвами вітрів чи блискавок, але водночас, звільняється місце для нових молодих паростків, які через десятки років стануть новими деревами.
