Привіт!
Свій минулий пост з цієї серії я закінчив на тому, що прийшов час прощатися з моїм новим другом Бруно і красивою, трохи інопланетною землею, Кападокією, і рухатися далі. Як я і писав раніше, своїм новим напрямком я вибрав Грузію. Склавши компанію своєму новому знайомому з ПАР, ми удвох поїхали автостопом. Шлях до Батумі зайняв у мене 3 дні.
За перший день ми дісталися до узбережжя Чорного моря, до міста Гіресун. Дорога була складною і довгою, але дуже красивою, я не на хвилину не відводив погляду від краєвидів. Нас оточували гори і пейзажі неймовірної краси. На деяких ділянках дороги було трохи страшно — серпантини з крутими поворотами, а місцями видимість була дуже поганою, густий туман висів у повітрі і темніло. Доїхали ми вже, коли було зовсім темно. Наш попутник запросив нас до себе додому, познайомивши зі своєю сім'єю і нагодувавши смачною вечерею.
На ранок ми дуже вдячні попрощалися і відправилися далі. Всі міста вздовж узбережжя Чорного моря однотипні, оточені з одного боку морем, а з іншого — зеленими горами. Тут часто бувають дощі. Автостоп на цій ділянці був складним, водії рідко зупинялися, несучись по хайвею. А ті, які зупинялися, підвозили на кілька десятків кілометрів до сусідніх міст, які розташовані один за одним вздовж усього узбережжя. Після декількох спроб невдалого автостопу ми вирішили розділитися, так як моєму другові потрібно було бути в Грузії: його турецька віза вже закінчувалася. Залишившись один і не вірячи в те, що я колись доберуся до Батумі, я пішов поплавати і трохи відпочити на пляжі.
Найцікавіше в таких подорожах те, що доля тобі приносить нескінченну кількість приємних сюрпризів, варто тобі чогось побажати. Таких прикладів було дуже багато. Наприклад, відчувши себе самотнім і потребуючим спілкування (нагадаю, що мало турків говорить англійською), мене підібрав молодий цікавий хлопець, з яким мені вдалося поспілкуватися і пропустили по пляшечці пива, сидячи на узбережжі і зустрічаючи красивий захід сонця.
А після чого я відправився шукати місце для ночівлі під намет. У місцевих жителів є класна традиція — вони збираються з сім'ями і друзями в парках або на узбережжях, тут обладнані для цього столики з лавками, вечеряють і п'ють багато чаю. Я підійшов до однієї пари запитати, де б я міг поставити намет. На що вони запросили мене за свій стіл і напоїли гарячим чаєм. Трохи поговоривши між собою, вони вирішили запросити переночувати мене до себе додому. І що найнесподіваніше — на наступний день вони збиралися їхати в Батумі на своїй машині! Моєму щастю не було меж. Вони були дуже гостинними. Зейнеп викладає англійську в школі, а її чоловік Каміль — лікар і письменник. Він подарував мені свою книгу з історією його власного досвіду як військового лікаря в гарячих точках на кордоні Туреччини та Іраку.
На наступний ранок, після смачного і неймовірно красивого сніданку, ми виїхали в Батумі. Доїхавши до кордону, ми залишили машину і перейшли пішки на територію Грузії, де нас чекав товариш Зейнеп і Каміля, який відвіз нас до центру Батумі. Ми попрощалися і тут почався новий етап моєї подорожі. Я дуже вдячний всім, хто допоміг мені, і зараз, закінчуючи цей пост, я переповнений любов'ю і теплими спогадами.
Красива подорож фото історія, @muzykasasha
дякую:)
Bomba!😎👍👍👍