Усі ми в дитинстві про щось мріяли, хтось мріє і сьогодні, а хтось вже виріс з періоду мрійництва і перетворив мрії на цілі і впевнено рухається до них....чи не рухається. В кожного своє.
Я добре пам'ятаю, як малювала уявною крейдою по дверцятах шафи шматочки паперу, втовкмачуючи уявним учням якісь там приклади. Відверто кажучи, не знаю у що любили уявне грати хлопчики, наприклад, може в автомобілі, типу там водії бавились уявним кермом.
От моя дитина зараз теж грається в школу, розкладає перед іграшками свої старі зошити, ставить дошку і щось там їм пише, свариться, прямо як на справжньому уроці її вчителька (якось підслухала, коли була дистанційка, тому впізнаю цю манеру навчання у доні). Смішно трішки, бо виявляється, стільки часу минуло, стільки всяких цяцьок є, яких я і уявити не могла собі, а діти все одно граються в уявних вчителів.
Але ми ж про мрії. Я не змоглв реалізувати свої по професії, а от сьогоднішні діти більш самовпевненіші, чіткіші в своєму виборі і вміліше ставолять цілі. Обирають дуже цікавих кумирів, вивчаючи все до найдрібніших деталей про них і підживлюються в ШІ цікавою інформацією. Мрія навчатись в конкретному університеті за кордоном, яка реалізується старанністю в навчанні. Мрія потрапити на матч улюбленого клубу, на який відкладаються гроші. Якось так вміло, просто і чітко. А шо скажете ви про своїх дітей?
