Подобаються мені такі довгі вечори, не то зимові, не то ні, але вони довгі та інколи нудні. Адже ти весь темний період доби як та сова, напівдрімаєш, на вулицю не виходиш, нахапаєш усе, що встигнееш за дня, і веселощі і втому і все накупу, і вже дома, при світлі тмяного ліхтарика, сидиш і чекаєш світла. Будь якого. Ранкового світла дня, чи просто світла, щоб ввімкнути різдвяну ілюмінацію і підняти собі настій штучно зробленим каміном на картинці. Або ж вмикаєш фантазію і починаєш чимось займати свої руки. В'язати очі болять, та й зосередженість не та, не розумію як можна розслаблятись, в'яжучи. Печуть пальці, застаріла травма в плечі, хворий суглоб - ну його.
А от малювати чи клеїти - трішки інша справа. Ось ідея дитини. Вона все сама, я тільки як підсобник - подаю і слідкую, як гнучко працює дитячий мозок, стрибаючи з однієї ідею на іншу, на ходу вигадуючи всяку всячину. Ось так і вийшла в неї картина, що світиться вночі синім. Ну чим не картина? І от докажи, що не світиться))))))
