Привіт, друзі! Ось сиджу я ввечері з чашкою чаю, переглядаю старі фото, які мені недавно надіслали знайомі з Дрогобича, і думаю: скільки ж цікавого в нашій історії, про що ми рідко говоримо. Знаєте, як то буває – гортаєш альбоми, і раптом оживають цілі епохи. Сьогодні хочу поділитися з вами двома такими знімками, які ніби мостик між минулим і не таким далеким часом. Один – про промислову міць Галичини в 1930-х, а другий – про молодь 1980-х, яка вже тоді вчилася нафтовій справі. Давайте разом поринемо в це, бо ви ж знаєте, мій блог – це не сухі факти, а живі історії для нас усіх, хто любить копирсатися в минулому.
Уявіть собі повітове містечко Дрогобич у Галичині, рік так 1930-й. На фото – справжній промисловий гігант: високі димарі, що чадять у небо, будівлі з цегли, труби, резервуари, все це розкинуте на тлі рівнини. Це рафінерія "Polmin", або "Польмін", як її називали. Підприємство не просте – воно експортувало бензин, нафту, вазелін і купу інших продуктів за кордон. Уявіть, попит був у багатьох країнах! Галичина тоді була нафтовим клондайком Європи. Тут діяло більше 50 нафтопереробних заводів, більшість маленькі, сімейні, але деякі, як цей "Польмін", – справжні монстри Центрально-Східної Європи. Сотні робітників щодня гули там, як у вулику, переробляючи чорне золото на щось корисне. Я от думаю, друзі, якби не та нафта, чи був би Дрогобич таким, яким ми його знаємо? Вона годувала цілі родини, будувала міста, але й диміла, ой як диміла – на фото видно, як дим стелиться з тих труб, ніби хмари на замовлення.
А тепер стрибнемо на півстоліття вперед, у 1980-ті. Інше фото: група молодих людей, хлопці й дівчата, стоять на гірській стежці в селі Урич. За ними – скелясті утеси, ліс, все таке дике й романтичне. Це студенти Дрогобицького нафтового технікуму на поході. Уявіть: рюкзаки на плечах, светри в смужку, хтось з капелюхом, хтось з квітами в руках – типовий студентський відпочинок тих часів. Вони вчилися нафтовій справі, мабуть, мріяли про роботу на заводах на кшталт того "Польміну". Галичина й тоді не втратила свого нафтового шарму, хоч часи змінилися. Студенти ці, напевно, після лекцій про переробку сировини йшли в гори, щоб провітрити голови. Знаєте, я сам у студентські роки любив такі вилазки – нічого кращого, ніж посидіти біля вогнища з друзями й помріяти про майбутнє. Цікаво, де вони зараз? Може, хтось із вас, шановні читачі, впізнає себе чи родичів на цьому знімку? Пишіть у коментарях, бо мій блог – це ж наша спільна розмова!
Отакі от шматочки історії, друзі. Від промислових гігантів, що годували Європу, до молоді, яка несла той вогонь далі. Галичина завжди була місцем, де нафта – не просто ресурс, а частина життя. Якщо вам сподобалося, поділіться своїми історіями про Дрогобич чи нафтову промисловість – люблю читати ваші коменти, вони надихають на нові пости. До зустрічі в наступному, бережіть себе!