Anybody home? Let's go to walk! / Друзяка-пес кличе на прогулянку

"І хто це там до нас прийшов?", — питаю я, відкриваючи вхідні двері, почувши що хтось шкрябає назовні. Ха! Так це ж наш друзяка-пес Тоббі! І почалося: віляння хвостом, шкірення від радісної зустрічі в Новому році, обіймашки й тіскання. І, зрештою, пес типу каже, "Гайда на прогулянку!". А ми такі: "Уже йдемо!". Бо надворі така краса і стільки снігу, що гріх не взяти санчата і не піти на круту гірку в березовий гай.

Hello! I am Tobby! Do you like me? / Привіт. Я — пес Тоббі!

Одразу уточню, що Тоббі — сусідський дворовий пес не на прив'язі, і наш постійний компаньйон у піших прогулянках до лісу. Не знаю, як він відчув, що ми йдемо гуляти? Бо ж добрячий мінус за вікном: на вулиці повний морозний штиль і ні душі довкола. Але пес опинився у потрібному місці, в потрібний момент.

Snow in my garden / Оце в нас стільки снігу в садку

Це самий товариський пес з усіх, яких я знаю. Відкрита собача душа й завжди усміхнена морда. Він побачить тебе за кілометр, і навіть перебуваючи в товаристві інших собак на вільному вигулі, одразу кардинально міняє свої плани. Типу "Хлопці, мені час бігти, бувайте!", і приєднується до нашої компанії.

An allusion to the snow-covered winter pastoral of Bruegel's paintings / Алюзія на зимову пастораль картин Брейгеля

Кататися з Тоббі на санчатах, це — справжнісіньке комік-шоу. Насмієшься так, що потім, нахапавшись морозного повітря, ще півгодини відкашлюєшся. І цього разу було так само. Але як із ним весело! А ще Тоббі завжди концепційний на фото. Як-от, зокрема, на цьому — просто модель! Застигла динаміка, момент зосередження (нагострені вуха) і таке невимушене любування засніженою пасторалю. Красунчик! Ну просто пес на фоні зимових пейзажів нідерландця Брейгеля. Бо це фото дуже нагадує мені одну з картин художника. Заради цікавості можете погуглити.

It's me in the forest / А це я крокую лісовою стежкою

У лісі Тоббі зазвичай чітко тримається стежки. А тут раптом в яру, повз який вела лісова стежка, якою ми вже верталися додому, наче знікуди вистрибнув заяць. Пес його одразу помітив, і миттю дьорнув за ним, летючи на повній швидкості, сподіваючись упіймати. І, здавалося, ось-ось схопить сіроманця за хвіст. Нас теж охопив азарт спостереження. І ми такі в групі підтримки: "Тоббі, давай, давай!". Але... під круту гірку, майже під кутом 90 градусів (а ще сніг), хвацько вистрибнути як зайцю Тоббі не вдалося. Бо добре вгодована дупка і коротенькі ніжки потягнули його назад. Вжух скотився наш друзяка-пес із гірки донизу! Ааа... Ми помирали від сміху, спостерігаючи провальний фінал цього хороброго полювання. А пес скавчав через невдачу і свою поразку. Це так було відчутно в його засмученому голосі. Бідолаха. Ясна річ, що ми його пожаліли. Та він не довго був засмучений. Люблю таких собак і людей.

Just five minutes of phytodesign during a walk in the forest / Хвилинка фітодизайну під час прогулянки в лісі

Ох, стільки з Тоббі було всіляких курйозних пригод під час наших спільних прогулянок до лісу. Про всі так одразу й не розповім. Але їх цінність у тому, що завжди є що згадати. Я взагалі люблю моменти, коли є що згадати. І сьогодні цей милий друзяка-пес вчергове зробив наш незабутній день.

Our birch grove. Twilight / Наш березовий гай. Вечоріє. Нормально ми так прогулялися й покаталися на санчатах

Thank you for your visit to my blog! Good luck! / Дякую за читання! Усім вітання від Тоббі!