Не вдома​​💛​💙​​ // Not at home​💛​💙​

We covered 460 kilometers in 12 hours, bypassing the big cities and airports that were bombed during this time in different cities. My aunt, my mother's sister, covered 500 kilometers in 24 hours with my little brother, who was 9 months old, they could not leave Kyiv, people were fleeing the capital en masse.
We stayed with relatives, there were 9 of us in one house and 9 in another, sheltered everyone who could be accommodated. Then the days coincided, as in a fog. My city of Bucha was captured by Russian invaders the very next day. This is a strategically very convenient location on the outskirts of the capital, the Russians really wanted to capture Kyiv.
My parents volunteered, we all cut cloth and wove camouflage nets for our army. Life went from anxious new to alarm sirens, when we had to go down to the lower surface, where it was safest, according to the rule of two protective walls. Every time I thought about where to hit the rocket this time, it was scary. Missiles were getting closer, there was a shortage of gas stations, and Russia was threatening chemical weapons. My parents made a difficult decision to take my sister and me to a safe place. On March 12, 2022, in the interval between the sounds of the air alarm siren, we went to the Shehyny checkpoint to cross the border with Poland. Dad said goodbye to us and I went into the unknown with a backpack on my shoulders, holding hands with my mother and my 5-year-old sister…

Ми подолали 460 кілометрів за 12 годин, обминаючи великі міста та аеропорти, які бомбардувались в цей час в різних містах. Рідна сестра мами, подолала 500 кілометрів за 24 години з моїм маленьким братом, якому було 9 місяців , вони ніяк не могли виїхати з Києва, люди масово втікали з столиці.
Ми зупинилися в родичів, нас було 9 людей в одному будинку та 9 в іншому, прихистили всіх кого вдалось хоч якось розмістити. Далі дні збігали, як в тумані. Моє місто Бучу російські загарбники захопили одразу ж на наступний день. Це стратегічно дуже зручна локація на підступах до столиці, росіяни дуже хотіли захопити Київ.
Батьки волонтерили, ми всі різали тканину і плели маскувальні сітки для нашої армії. Життя проходило від тривожних нових до сирен тривоги, коли нам доводилось спускатися на нижній поверх, де було найбезпечніше, за правилом двох захисних стін. Кожного разу я думав куди влучить ракета цього разу, було страшно. Ракети влучали все ближче, на заправках почався дефіцит пального, а Росія погрожувала хімічною зброєю. Батьки прийняли складне рішення вивезти нас з сестрою в безпечніше місце. 12 березня 2022 року, в перерві між звуками сирен повітряної тривоги ми вирушили до контрольно пропускного пункту Шегині, щоб перетнути кордон із Польщею. Тато попрощався з нами і я з рюкзаком на плечах вирушив в невідомість за руку з мамою та моєю 5 річною сестрою…