Привіт, друзі! Ось уже вкотре отримую від своїх підписників листи повідомлення: "Чому ці кляті пігулки коштують, як крило від літака? Я ж не можу собі дозволити!" І я вас розумію, бо сам недавно мучився з рецептом на антибіотики, які раптом підскочили в ціні вдвічі. Сьогодні вирішив розібратися в цьому бардаку раз і назавжди – від того моменту, коли вчені в лабораторії чаклують над новою молекулою, аж до того, як ліки опиняються в вашій домашній аптечці.
Але давайте, трохи про себе. То чому можу давати тут такі поради? Я дипломований хімік-науковець та й ще викладач і займаюся розробкою молекул с певними властивостями. Велика частина цих розробок в мене займає фармакологічний напрямок. Тому, я дивлюся на це із середини цього явища... Безумовно, навіть при цьому я спираюся на відповідні першоджерела.
Давайте розберемо по поличках, без зайвої наукової надбудови, але з фактами на руках. Готові? Поїхали!
Отже: все починається в лабораторії, де команда науковців шукає ту саму чарівну молекулу, яка зможе боротися з хворобою. Це як гра в лотерею – з тисячі ідей лише одна-дві доходять до фінішу. Витрати на дослідження та розробку (R&D, як кажуть англійською) – це мільярди доларів. За даними, які я знайшов, середня вартість розробки одного нового препарату – близько 3 мільярдів баксів, враховуючи всі провали по дорозі. Чому так дорого? Бо процес тягнеться 10-12 років (слухайте і це не шутка - сам через це проходив): спочатку тести в пробірках, потім на тваринах, а далі – клінічні випробування на людях. Ці випробування – то окрема пісня, з тисячами добровольців, горою паперів для регуляторів типу FDA в Штатах чи EMA в Європі. І ось цікавинка: багато з цих досліджень фінансується не тільки фармкомпаніями, а й державними грантами чи податками платників. Тобто ми з вами вже частково платимо за це на старті! Але компанії потім кажуть: "Ми ризикували, тож маємо право на високі ціни, щоб повернути гроші". Звучать переконливо, еге ж? Тільки от реальність трохи інша – часто ці витрати перебільшують, а справжня інновація не завжди на першому місці. Багато нових ліків – це просто "ме-тоо" версії старих, з мінімальними змінами, щоб продовжити монополію.
Як тільки молекула проходить всі перевірки і отримує зелене світло від регуляторів, вступає в гру патент. О, патенти – це золоте дно для фармгігантів! Вони дають ексклюзивне право виробляти і продавати ліки на 20 років. Уявіть: немає конкурентів, тож ціну можна ставити, яку заманеться. Так так і воно працює! Так, буквально я оформив найновіший свій патент в кінці 2023 В США, наприклад, де ціни на ліки найвищі в світі, компанії просто дивляться, скільки ринок витримає. Беремо приклад з гепатитом C – препарат софосбувір від Gilead коштував 84 тисячі доларів за курс, хоча виробництво – копійки. Чому? Бо патент дозволяє монополію, і пацієнти, які борються за життя, не торгуються. А для рідкісних хвороб, як орфанні захворювання, ціни взагалі космічні – понад 200 тисяч на рік. І ось що дратує: після закінчення патенту мали б з'явитися дешеві генерики, але компанії хитрують – продовжують патенти дрібними змінами, платять конкурентам, щоб ті не лізли на ринок, або ускладнюють виробництво для біоподібних ліків. Результат? Ціни не падають, а іноді навіть ростуть.
Далі – виробництво і маркетинг. Ооооо, це взагалі окрема тема. От подивіться, що відбувається.
Виробляти ліки насправді не так дорого, як здається. Багато препаратів, особливо після патенту, коштують у виробництві копійки – як той самий інсулін, який три компанії контролюють і тримають ціни високими. Але компанії витрачають шалені гроші на рекламу: між 2016 і 2018 роками – 17,8 мільярдів на просування 553 препаратів. Чорт забирай, скільки це додає до ціни! Вони лобіюють лікарів, рекламують напряму пацієнтам (в США це дозволено), і все це – щоб продати більше. Лобінг взагалі окрема тема: фармкомпанії витрачають мільйони на політиків, щоб не допустити контролю цін. У Європі чи Канаді є регуляція, тож ліки дешевші, а в Штатах – дикий захід.
Тепер про ланцюжок до пацієнта: від заводу до аптеки. Тут влізають посередники – дистриб'ютори, аптечні мережі, страхові компанії. Кожен додає свій відсоток: аптеки накидають маржу, страховики домовляються про знижки, але врешті пацієнт платить через страховку чи з кишені. У США близько 25% людей не можуть дозволити собі ліки, і половина нових рецептів на дорогі новинки просто не викуповується. Дефіцит теж грає роль – якщо завод зупиняється через проблеми з якістю чи сировиною, ціни стрибають вгору. А для хронічних хвороб, як рак чи діабет, це довічне ярмо: ліки часто не виліковують, а підтримують, тож компанії заробляють стабільно.
Шановна спільното, ось така картина виходить – не через космічні витрати на молекулу, а через систему, де прибуток понад усе. Компанії максимізують доходи для акціонерів, а ми платимо. Але є надія: реформи патентів, швидше введення генериків, переговори про ціни (як у Medicare в Штатах), і навіть некомерційні виробники. Я сам намагаюся шукати аналоги чи купувати за кордоном, де дешевше. А ви як справляєтеся? Пишіть в коментарях. До наступного посту, бережіть здоров'я, бо воно дорожче за будь-які пігулки!
💰 Supported @aeneas.fund
1000 ASH burned 🔥