Олег Винник і його "слов’янський" цирк на тлі війни.

Ох, ну от і знову. Тільки-но ти думаєш, що вже все бачив — від "миротворців" у фейсбуку, які цитують Леніна, до політиків, що продають душу за газовий вентиль, — як з’являється хтось новий, хто вирішує, що саме його геніальна думка врятує світ. Цього разу на арену вийшов співак Винник, той самий, що співає про любов і вічність, а на ділі видає перли на кшталт "всє ми славяне" і "мова не винна". Тримайтеся за стільці, бо зараз ми розберемо це шоу по кісточках. І так, це буде саркастично, бо я вже втомився від цих "філософів" з російським акцентом у голові. Вони ніби спеціально тренуються, щоб дратувати нормальних людей.

Почнемо з основного номеру: Винник у своїх субтитрах (бо ж постити в соцмережах без субтитрів — це для лохів) пояснює, що "не мова вбивала, а інша нація". О, геній! Дякуємо, капітане Очевидність! Звісно, мова сама по собі не стріляє з "Градів" і не кидає бомби на Маріуполь. Але от що цікаво: чомусь саме російська мова стає тим маркером, за яким рашисти визначають "своє" і "чуже". "Говориш російською? Значить, ти наш, і ми тебе 'захищатимемо' від уявних нацистів". А якщо ні — то привіт, депортація, тортури чи просто куля в потилицю. Але Винник, певно, пропустив цей урок історії. Або, може, він думає, що війна — це просто непорозуміння між "братніми народами", як у поганому серіалі на "Россия-1".

Ось те ганебне відео:

І ось тут починається справжній цирк. "Росіяни не всі винні", — каже він з виглядом, ніби відкрив Америку. Ой, справді? А хто ж тоді? Прибульці з Альфа Центаври? Чи, може, українці самі себе бомблять, як люблять розповідати в Кремлі? Давайте подивимося на факти, бо Винник, судячи з усього, їх уникає, як чуми. За опитуваннями (навіть російськими, поки їх не заборонили), більшість росіян підтримує війну. Вони голосують за Путіна з ентузіазмом футбольних фанатів, дивляться Соловйова і мріють про "велику Росію" від Ла-Маншу до Аляски. А коли українці кажуть "ні, дякуємо, ми самі", то раптом "всі росіяни не винні". Звісно, не всі — є ж і нормальні, як Навальний чи ті, хто втік від мобілізації. Але масово? Масово вони аплодують, коли "звільняють" Бучу чи Харків. І В’юник це ігнорує, бо... ну, бо "миротворець". Ага, як ті "миротворці" в Абхазії чи Придністров’ї — приходять з танками і кажуть: "Ми вас любимо, просто не чиніть опір".

А тепер про улюблене: "Ми слов’яни". Ох, це ж класика! Кожен раз, коли хтось хоче розмити українську ідентичність, він витягує цей запилений прапор "слов’янства". Ніби ми всі сидимо в одному великому казані з борщем, співаємо "Калинку" і обіймаємося з білорусами та сербами. Але, любий Винник, давай пригадаємо: слов’яни — це не монолітна братня сім’я. Це купа народів, які століттями різали одне одного за землі, релігію чи просто так. Поляки з росіянами? Війни. Чехи з поляками? Конфлікти. Українці з усіма? О, ми взагалі чемпіони з виживання серед "братів". Історично "слов’янство" — це вигадка 19-го століття, яку імперії використовували, щоб контролювати. Росіяни особливо любили цю тему: "Ми великі слов’яни, а ви, малі, сидіть тихо під нашим крилом". А на ділі? Голодомор, депортації, русифікація. Дякуємо за "братерство", але ми пас.

І отут Винник забуває (чи навмисно ігнорує?) трохи історії. Бо ж важко тримати в голові факти, коли вони заважають твоїй "миротворчій" позі. Росія забороняла українську мову понад 100 разів — від Валуєвського циркуляру 1863 року, де українська була "неіснуючим діалектом", до Емського указу 1876-го, коли друкувати українською було злочином. Більшовики? Продовжили банкет: розстріли інтелігенції, "розкуркулення" і штучний голод, щоб вибити український дух. А сучасні рашисти? Вони просто продовжують традицію: в окупованих районах українську мову禁ують, школи переводять на російську, а вчителів, які опираються, — в підвали. І це не "мова винна", а системна політика. Мова — інструмент. Росіяни використовують її як зброю колонізації: "Говори російською — і ти 'цивілізований'". А В’юник каже: "Не злитися на мову". Та ми не на мову злимося, а на те, як її нав’язують! На "рускій мір", який десятиліттями маскувався під "культурний обмін", а на ділі був культурним геноцидом.

Але ж ні, наш "миротворець" продовжує: "Чому ви на мову злитесь?" О, це ж риторичне питання року! Може, тому що після століть заборон, знущань і асиміляції українці нарешті сказали "досить"? Після 24 лютого 2022-го, коли "братська" Росія показала своє справжнє обличчя — з ракетами, танками і "денацифікацією"? Українці переходять на українську не з примхи, а щоб звільнитися від паразита. Це як після розлучення з токсичним партнером: ти викидаєш його речі, міняєш замки і починаєш нове життя. А тут приходить Винник і каже: "Та чому ти на нього злишся? Він же не весь винен, і ви ж обоє люди!" Смішно? Ні, сумно. Бо такі, як він, послаблюють українську позицію. Вони повторюють російські наративи: "какая разніца", "ми же одне", "не нагнітайте". А на ділі це розмиває ідентичність, робить нас вразливими. Бо коли ти не знаєш, хто ти — тебе легше переконати, що "слов’янська єдність" важливіша за суверенітет.

І знаєте, що найсмішніше (в поганому сенсі)? Винник робить це в 2025 році, коли війна триває, коли щодня гинуть люди, а Росія продовжує терор. Він не просто помиляється — він шкідливий. Його "миротворство" — це як пропонувати жертві зґвалтування подружитися з ґвалтівником, бо "ви ж сусіди". Ні, дякуємо. Ми вже мали таке "братерство": воно закінчилося Чорнобилем, Голодомором, а тепер — Бучею і Маріанкою. І фраза "русскій корабль іди на..." стала нашим національним гаслом не просто так.

Тож, не шановний Винник, якщо ти читаєш: припини. Знайди в собі українця, а не "слов’янина". Почни з мови — своєї, рідної. Бо інакше ти просто ще один інструмент в руках тих, хто хоче, щоб Україна залишилася колонією. А нам таке не треба. Краще вже без фальшивої "єдності", зате з гідністю, свободою і здоровим глуздом. Чого я щиро бажаю тобі — і всім, хто втомився від цих "миротворців". Бо дно, як бачимо, ще не пробите. Але ми копати не дамо.

Нажаль таких як Олег Винник багато.

Хоча, про що тут говорити, коли він навіть немає паспорта України.