Чи варто силувати себе щось писати, коли немає слів? Чи треба намагатись, якщо в душі порожньо? Іноді таке щось, не сум, не відчай, а тільки питання. Навіщо? Для кого? Хіба комусь не байдуже?..
І тільки вірші відгукуються. Навіть коли зимно, сумно, порожньо і байдуже. Вірші надихають завжди. Дякую за цю прекрасну ініціативу @lilideleopolis ❤️
Минулого разу я писала про Сосюру. Сьогодні буде продовження, присвячене коханню. Цей допис можна було б назвати словами Франка "Тричі мені являлася любов". Поет був одружений тричі, і весь час його кохання супроводжувалось драмою.
Вперше він одружився в 1922, будучи ще надто молодим. Вони жили у Харкові, але згодом виявилось, що дружина Віра мала антиукраїнські погляди, і вони розлучились.
Друге кохання Володимира Сосюри звали Марія. Скільки віршів він їй присв'ятив! Вона була його щастям і горем, їх постійно супроводжували зради і скандали. А через 10 років після одруження, вже після початку Великої Вітчизняної, Марію завербувало НКВД шпигувати за своїм чоловіком. До речі, народилась Марія у Ленінграді. Отже, жінка доносила на свого чоловіка, переповідала розмови із друзями, сусідами. Але зрештою вибовкала таємницю не лише чоловікові, а й коханцеві і ще комусь, за що потрапила у тюрму. Держзрада як не як. Поки Марія була на засланні, Сосюра розлучився з нею і одружився з іншою. Але після повернення Марії із заслання одружився з нею знову. Така ось Санта-Барбара. Насправді це говорить лише про те, що всі ми люди.
На фото Володимир Сосюра з Марією Даниловою. Погодьтесь, красива!
Тепер ви маєте більше контексту до цього вірша:
💔
Зеленіють жита, і любов одцвіта,
і волошки у полі синіють.
Од дихання мого тихий мак обліта,
ніби ім'я печальне — Марія...
Ми з тобою одні. Ми у полі одні.
Ти стоїш перед мене, як вечір.
Я дивлюсь на заплакані очі твої,
на покірно похилені плечі...
В небі хмарки біжать... може, буде гроза?
Зацвіли блискавиці над гаєм...
Я не можу сказать, я боюсь розказать,
що тебе я уже покидаю...
Що я можу?.. скажи... Мої дні, мов хрести.
Я не мав і нічого не маю.
Ти стоїш і мовчиш... тільки вітер тремтить,
на плечі твоїм шаль підіймає...
Зеленіють жита, і любов одцвіта,
і волошки у полі синіють.
Од дихання мого тихий мак обліта,
ніби ім'я печальне — Марія...