Хворіти, коли ти сам удома, це те іще задоволення.
Кілька днів тому я прокинулась вранці і перше, що відчула - це біль у грудях. Так, наче я всю ніч співала на весіллі чи у фан-зоні на Олімпійському стадіоні. Чи ніби весь вечір напередодні немасовито курила взатяжку. Самопочуття паскудне, настрій паскудний, хочеться їсти, але їжа не подобається. І продуктів немає. Ліків також. За ліками треба піти в аптеку, силкуючись щоб не здув вітер. Ну й що, що від гарячки очі припухлі і червоні, як після нічної вечірки, ніздрі набряклі і губи потріскані? Більше нікому. Упс. Чоловік у відрядженні на невизначений термін. Одна подруга аж надто переймається, щоб не заразитись, настільки, що й не дзвонить спитати, чи я ще жива, мабуть боїться підчепити вірус, що передається по телефону, а друга через своє добре серце і без мене забембана, бо в неї сидить на шиї дві мами, 2 коти і дорослий чоловік. Та й живе на іншому кінці Києва. Вона не заслуговує підчепити вірус чи інфекцію (знати б що це таке) взамін своєї доброти.
Тому ніхто, окрім сусідів, не чує мого чхання і кашлю. І стогонів, бо він кашляння вже болять ребра і м'язи на спині. Кожного разу боюсь, що викашляю легені чи вміст шлунку. Голос зник, залишилось нерозбірливе сипіння. Будь-які зусилля щось сказати закінчуються сильним приступом кашлю, від якого от-от лусне голова.
По кількості випитої рідини я вже поставила особистий рекорд, а гарячка тримається третій день. Коли вона ненадовго спадає, я мию посуд і готую чай і щось поїсти, завантажую/розвантажую пралку, провітрюю, витираю пил і запускаю пилосос. Так, це повний відстій. І ні, я не замовляю їжу, бо я і здоровою прикра і перебірлива, а коли хворію, все загострюється. На смачнюче і ароматне печиво, яке я спекла перед тим, як захворіти, я навіть дивитись не можу якраз через його аромат. Тому їжа має бути справді того вартою, а я таких місць на жаль зараз не знаю. Давно нічого не замовляла.
То ж довелось згризти сиру селеру (дуже смачно!) і моркву. Знайшла в морозильнику останній шмат індика і зварила собі бульйлн. Ооох, бульйон. Здається я оце вперше зрозуміла, чому хворим носять бульйон. Чесно. Я не звикла довго хворіти, а температури 39 в мене не було з ранньої молодості. А коли й була, то минала за день чи максимум два. А тут вчепилась, наче я останній представник роду, який прокляли боги, і він будь що мусить померти. Бульйон і апельсини - це те, чого справді хочеться, коли так серйозно хворієш. Майте на увазі.
Я звикла ходити вдома у футболці і домашніх штанях, іноді накидаю светр чи вдягаю шкарпетки. Зараз я в двох шарах всього теплого, лежу постійно під двома шерстяними пледами, і мене або морозить і трусить, або я лежу вся мокра, бо спадає тепмература.
Сьогодні зранку вперше температура була нормальна, і голос повернувся, хоч схожий на Зеленського. Здала аналіз крові. Вдалось трохи поговорити з чоловіком і з мамою. Надія є.
Майте гарний день, і не забувайте підтримувати тих, кому це потрібно. Цьом.
