День Прикордонника України \ Day of the Border Guard of Ukraine

Сьогодні Україна відзначає День Прикордонника. Я також в певній мірі причетний до цього свята, бо проходив військову службу в прикордонних військах. Цікаво те, що починав я службу в прикордонних військах срср, а звільнився з Державної прикордонної служби України. Якраз під час моєї служби розпався радянський союз і ми по новому приймали присягу, тепер вже на вірність Україні. Я гордо носив зелений картуз, бо це був престижний рід військ, та й служба в мирні часи не така вже й складна. Пригадую один курйозний випадок, який характеризує стан армії перед розпадом радянського союзу. Відрядили нас з товаришем в сусідню республіку з метою здійснити спробу незаконного перетину кордону між радянським союзом і однією з європейських країн. У прикордонників це називається учбовий порушник. Нам завжди казали, що радянський кордон на замку, тому ми очікували, що це буде легка прогулянка. Їхати до вказаної ділянки кордону майже 500 кілометрів, тому поки їхали, уявляли, як нас затримають прикордонники, відвезуть на заставу, нагодують смачною їжею, відвезуть на залізничну станцію і урочисто проведуть додому, в рідну частину. Але не так сталось, як гадалось. До самого колючого дроту біля контрольно-слідової полоси нас ніхто не зупинив. Знайшовши на огорожі з колючого дроту місце, де можна підтягнутись і перескочити, ми по черзі вийшли на контрольно-слідову полосу і перейшли її. Зупинившись на околиці лісу, почали чекати, коли приїдуть прикордонники, бо були впевнені, що спрацювала сигналізація. Чекали хвилин 20, але ніхто не їхав. Тоді було прийнято рішення йти далі через 800 метровий рубіж в сторону кордону. Ці 800 метрів- непроходимі хащі та болота, а ще безліч блукаючих диких звірів. Добряче побродивши, по коліна в багнюці, замерзши до посиніння губ, ми, нарешті, вийшли на кордон. Зупинились біля прикордонного знака сусідньої держави, поспостерігали за тим, як селяни в Європі обробляють поля, а коли остаточно замерзли і зголодніли,вирішили повертатись назад. Прикордонників ми так і не дочекались. Коли ми повернулись до огорожі, щоб знову її перелізти, то були здивовані, що на контрольно-слідовій полосі немає наших слідів. Виявилось, що відразу, як ми там походили, добросовістний тракторист проїхався і все акуратно зарівняв. Ми ще пройшли кілометрів п'ять , а нас так ніхто і не ловив. Привівши до ладу свій одяг, пішли на автобусну зупинку, щоб їхати на залізничний вокзал. По дорозі нам зустрілися два місцевих мешканця на велосипедах, які ввічливо привітались і сповістили про розклад автобусів. Ці пильні громадяни і доповіли про нас прикордонникам. Вже через десять хвилин почалась справжня пригода. Раптово з'явились два прикордонники в повному спорядженні, ще й собакою. Нас взяли під варту, декілька годин допитували, все не могли повірити, що ми так просто змогли перейти кордон, бо це в принципі неможливо. Прикордонники були на нас дуже злі, бо ми створили для них серйозні проблеми. А проблема дійсно була, бо прилетів не вертольоті цілий генерал, відвіз нас на те саме місце, де ми перелазили огорожу і попросив ще раз показати, як ми це зробили. Ми повторили цю процедуру, доказавши правдивість наших слів. І цікаво те, що і цього разу сигналізація не спрацювала. Виявилось, що саме того дня на цій ділянці кордону розрядились акумулятори. Ні про яку їжу і тепло ми вже не мріяли. Голодними і застуженими ми самостійно добирались до вокзалу. Було шкода прикордонників, бо вони через нас отримають догану, але це не наша вина, ми просто успішно виконали поставлене завдання.
А спогади про цю пригоду залишились на довгі роки.
Щиро вітаю Прикордонників з професійним святом! Бажаю, щоб всі повернулись додому з Перемогою, живими і здоровими.

Today, Ukraine celebrates the Day of the Border Guard. I am also involved in this holiday to a certain extent, because I served in the border troops. It is interesting that I started my service in the border troops of the USSR, but resigned from the State Border Service of Ukraine. Just during my service, the Soviet Union collapsed and we took a new oath, now on loyalty to Ukraine. I proudly wore the green cartouche, because it was a prestigious branch of the army, and service in peacetime was not so difficult. I recall one curious case that characterizes the state of the army before the collapse of the Soviet Union. My friend and I were sent to a neighboring republic to try to illegally cross the border between the Soviet Union and one of the European countries. The border guards call it an educational violator. We were always told that the Soviet border was at the castle, so we expected it to be an easy walk. It is almost 500 kilometers to drive to the indicated section of the border, so while we were driving, we imagined how the border guards would detain us, take us to the outpost, feed us delicious food, take us to the railway station and solemnly escort us home to our native part. But it didn't happen as expected. No one stopped us until the barbed wire near the control strip. Having found a place on the barbed wire fence where we could pull ourselves up and jump over, we took turns going to the control strip and crossed it. Having stopped at the edge of the forest, they began to wait for the border guards to arrive, because they were sure that the alarm system had been activated. We waited for 20 minutes, but no one drove. Then it was decided to go further through the 800-meter line towards the border. These 800 meters are impassable thickets and swamps, as well as many wandering wild animals. Having wandered for a long time, knee-deep in mud, freezing to the point of blue lips, we finally reached the border. They stopped at the border sign of a neighboring state, watched how the peasants in Europe cultivate the fields, and when they finally froze and got hungry, they decided to go back. We did not wait for the border guards. When we returned to the fence to climb over it again, we were surprised that there were no traces of us on the control strip. It turned out that as soon as we went there, a conscientious tractor driver drove by and carefully leveled everything. We still walked five kilometers, but no one caught us. Having put their clothes in order, they went to the bus stop to go to the railway station. On the way, we met two local residents on bicycles, who politely greeted us and informed us about the bus schedule. These vigilant citizens reported us to the border guards. After only ten minutes, the real adventure began. Suddenly, two border guards appeared in full gear, including a dog. We were taken into custody, interrogated for several hours, everyone could not believe that we were able to cross the border so easily, because it is impossible in principle. The border guards were very angry with us because we created serious problems for them. And there really was a problem, because a whole general arrived not by helicopter, took us to the same place where we climbed the fence and asked us to show once again how we did it. We repeated this procedure, proving the truth of our words. And it is interesting that the alarm did not work this time either. It turned out that on that particular day the batteries ran out on this section of the border. We no longer dreamed of any food and warmth. Hungry and cold, we got to the station on our own. It was a pity for the border guards, because they will be reprimanded because of us, but it is not our fault, we simply successfully completed the assigned task.
And the memories of this adventure remained for many years.
I sincerely congratulate the border workers on their professional holiday! I wish everyone to return home with Victory, alive and healthy.

Джерело

Джерело