Hello! I'm excited to announce the release of a new collectible "Robots Samurais Army" card from the 'GENERATION I' #21.
The FIGHTER MK2 "Kano Neo-Aegis".
https://nftshowroom.com/gallery/kobusu_robot-samurais-army_fighter-mk2-the-kano-neo-aegis
If you're a fan of sci-fi and futuristic technology, I hope you'll enjoy! As for the new card, I used a lot of AI technology.
I also incorporated my own exclusive and extensively transformed prompt, and then combined and polished the image in Photoshop. For this particular card, I upgraded the frame and 3d animation to make it more visually cool.
If you're a collector, don't forget about our reinforcement reward system! Once you've collected 4 cards of the same MK degree, you'll get the next degree one for free.
The intro RSA:
https://peakd.com/art/@kobusu/battle-machines-robot-samurais/
"Nest of the Beast"
The "Chrysanthemum" expedition embarked on what seemed like a routine mission—to investigate the loss of contact with the Medusa station, adrift in the orbit of the gas giant Ulus IV. The station, a reliable outpost since the days of humanity’s first interstellar flights, had gone silent. Usually, such silence could be explained by technical malfunctions, pirate attacks, or accidental damage. But even before reaching the station, everyone on the team felt something was off.
Kano was an ordinary soldier among the extraordinary. A prototype MK2 combat robot, his body was built for the harshest missions. A reinforced frame, reactive joints, and a plasma katana with a built-in firing module—all of this made him a perfect killing machine. Yet perfection didn’t erase human frailty. Most of his team avoided him, speaking only when necessary. The only one who remained his friend was Lieutenant Jiro, an old comrade from the days before Kano had surrendered his humanity to become a machine.
The team consisted of two officers, four infantrymen, and eight serially manufactured combat robots. Their task was simple: infiltrate, assess the threat, evacuate.
When their assault ship docked, the station greeted them with oppressive silence. Its corridors were wrapped in web-like structures that gleamed in the dim glow of the ship’s searchlights. The air was heavy, and the feeling of danger pressed against the soldiers like a living thing.
"We’re inside," the commander reported as the airlock doors slid open.
Moving cautiously, they advanced through the station’s dark, organic-infested passages. The air was thick, and every step felt like venturing deeper into a predator’s lair. The walls were slick with a pulsating growth that seemed alive, feeding on the station itself.
"Center, confirming organic activity," the commander transmitted.
Kano scanned the surroundings with his enhanced sensors. Shadowy movements flickered in the distance, accompanied by low, rhythmic sounds like a heartbeat.
"I don’t like this," someone muttered on the comm channel.
"Stick to the plan," the commander snapped.
The central chamber revealed the mission's true horror. In the middle of the room lay a massive cocoon, pulsating with grotesque vitality. Its semi-transparent surface revealed writhing shapes within. Tendrils stretched outward, anchoring it to the walls and drawing sustenance from the station.
"Command, we’ve located the source. Requesting remote destruction. Beginning evacuation," the commander said, his voice measured but tense.
As the team turned to retreat, everything unraveled.
The walls came alive. The web shuddered, and creatures emerged—multi-legged, armored, and clawed, their screeches piercing the air.
"Contact! Open fire!"
The combat robots unleashed plasma fire, their beams lighting the dark corridors in flashes of violent light. Kano charged forward, his katana slicing through enemies with precision. Heated, smoldering chunks of flesh fell at his feet. But for every creature they killed, more seemed to emerge.
"Right flank! Hold the line, Kano!" shouted Jiro.
The team retreated step by step, the walls of the station groaning under the weight of the pulsating infestation.
As they reached the final stretch to the airlock, the nightmare struck again. Several creatures ambushed them, destroying two combat robots and cutting off Jiro and two other soldiers.
"Go! I’ll hold them off!" Jiro yelled, plasma rifle blazing.
The remnants of the team barely made it back to the ship. The airlock slammed shut behind them, cutting off the sound of the creatures’ piercing cries.
"The station is beyond saving. Requesting orbital strike authorization," the commander reported to HQ.
Through the observation window, Kano watched the Medusa station dissolve into shadows against the gas giant’s glow. A blinding explosion ripped through the cocoon, the web, and everything within it.
Jiro was gone. His voice echoed in Kano’s comm channel one last time:
"Kano, stay yourself, even if everything else changes."
There was no triumph in the mission’s completion. The explosion marked the end of the Medusa, but Kano felt only emptiness. He was a machine built to fight, but no mechanical programming could dull the raw human pain of loss.
#UA
"Гніздо Звіра"
Експедиція "Хризантема" вирушила здавалося б, звичайною місією – розслідувати зникнення зв’язку зі станцією Медуза, яка дрейфувала в орбіті газового гіганта Улус IV. Станція, що служила передовим форпостом ще з часів перших міжзоряних польотів, раптово замовкла. Така тиша зазвичай пояснювалась аварією, піратськими нападами чи технічними збоями. Але цього разу, навіть ще не торкнувшись станції, кожен у команді відчув — щось не так.
Кано був рядовим бійцем, одним із багатьох. Прототип бойового робота типу MK2 — його тіло було створене для найекстремальніших завдань. Посилений каркас, реактивні вузли, плазмова катана зі стрілецьким модулем — усе це робило його ідеальною машиною для вбивств. Але навіть в ідеальності було місце для людських слабкостей. Люди в команді уникали його, розмовляли лише за потреби. Єдиним, хто залишався другом, був лейтенант Джіро, давній товариш Кано з часів, коли він ще був людиною.
Склад групи включав двох офіцерів, чотирьох піхотинців і вісім серійних бойових роботів. Завдання було простим: проникнути, оцінити загрозу, евакуюватися.
Коли штурмовий корабель зістикувався зі станцією, їх зустрів абсолютний морок. Коридори Медузи були покриті слизистими органічними наростами, а її стіни — переплетені моторошними павутиноподібними структурами, що пульсували в приглушеному світлі. Атмосфера була гнітючою.
"Ми всередині," — коротко доповів командир, коли шлюз відкрився.
Вони рухались обережно, мовчазно, долаючи в’язке відчуття чужого і хворого життя навколо. Важке повітря було пронизане відчуттям прихованої загрози.
"Центр, підтверджуємо наявність органічної активності," — передав командир.
Кано тримався позаду групи, скануючи коридори. Тіні ворушилися у віддалених кутах. Час від часу лунав дивний звук, схожий на пульсацію серця.
"Мені це не подобається," — пробурмотів хтось у каналі зв’язку.
"Заткнись. За планом," — командир не терпів паніки.
У центральному відсіку місія набула нового сенсу. Там, у самому серці станції, лежав величезний кокон, що пульсував, мов живий. Його напівпрозора оболонка відкривала ледь помітні силуети чогось, що рухалось усередині. Павутиноподібні відростки тягнулись до стін, неначе пожираючи станцію.
"Командний центр, об’єкт знайдено. Рекомендуємо дистанційне знищення. Починаємо евакуацію," — голос командира залишався рівним, але обличчя видало напруження.
У ту ж мить, як група повернулася до виходу, усе пішло шкереберть.
Стіни ожили. Павутина затремтіла, і з неї вирвалися істоти. Вони були багатоногі, вкриті бронею, з кігтями, що легко пробивали навіть посилені пластини. Їхній несамовитий вереск прорізав повітря.
"Контакт! Вогонь!"
Роботи відкрили плазмовий вогонь, заливши коридор сліпучим світлом. Кано кинувся вперед, його катана розтинала істот із ювелірною точністю. Спекотні, обвуглені шматки тіл осипалися на підлогу. Але ворогів було забагато.
"Фланг праворуч! Тримай лінію, Кано!" — кричав Джіро.
Команда відступала під натиском, метр за метром, але біля останнього коридору сталася засідка. Кілька істот знищили двох роботів, відрізавши Джіро і ще двох бійців.
"Йдіть, поки я прикриваю!" — Джіро кинувся вперед, даючи команді шанс відступити.
Коли залишки групи досягли корабля, шлюз зачинився, і Кано залишився наодинці зі своїми думками.
"Станція непридатна. Запитую дозвіл на орбітальне знищення," — доповів командир.
У спостережному ілюмінаторі Кано бачив, як Медуза розсипається в тінях газового гіганта. Вибух розірвав кокон, павутину і все, що таїлося всередині.
Джіро не вижив. Він залишився там, у павутинні, останнім голосом у каналі.
"Кано, залишайся собою, навіть якщо все зміниться."
Замість тріумфу місії Кано відчував лише порожнечу. Механізм, створений для боротьби, неспроможний приборкати людський біль утрати.