My walk through the forest to the favourite hill. November mood...

How long have I not been here...
I used to visit this hill once or twice a year, alone or with friends.
A magical, special place. A kingdom of pines and wild herbs, where special, rare plants grow...
Somehow it so happened that this year and last year I did not visit my place of power.
And I guess I have never been here in late autumn.

Як же давно я не була тут...
Колись я бувала на цій горі раз або двічі на рік, сама або з друзями.
Чарівне, особливе місце. Царство сосен та диких трав, де ростуть особливі, рідкісні рослини... Пізньою весною та влітку тут можна зустріти багато краси.
Якось так склалося, що цього і минулого року я не відвідувала своє місце сили. І мабуть я ще ніколи не була тут пізньою осінню.

When the sun is still high...

So when a warm and sunny day came, I set off...
The beech forest was already completely bare, without leaves, but under my feet there was soft gold and a constant rustling.
But what a beautiful play of light and shadow! The low, bright sun of late autumn seems to be trying to give more warmth and joy to living creatures during that short day!
I love looking at the deep shadows from the tree trunks. The magic of nature.
You breathe deeply, walk and your thoughts become clearer.
And I want to share joy and peace with you!

То ж коли випав теплий і сонячний день, я вирушила в дорогу...
Чесно кажучи, хотілося знайти хоч якісь гриби, а заодно і дійти до Підлиської гори.
Буковий ліс стояв уже повністю голий, без листя, зате під ногами — м'яке золото і постійний шурхіт.
Але яка ж красива гра світла і тіней! Низьке яскраве сонце пізньої осені ніби намагається за той короткий день подарувати трохи тепла і радості живим істотам! Люблю дивитися на глибокі тіні від стовбурів дерев. Магія природи.
Дихаєш глибоко, йдеш і думки стають світліші.
Саме тому в моїх дописах стільки дикої природи. Бо у місті в мене зазвичай вирішення всяких проблем... А ділитися з вами хочеться радістю і спокоєм!

I found quite a few mushrooms.
It was already after noon and I understood that I had to choose between searching for mushrooms and a purposeful hike to my favorite spot... The distance seems not far, but the day is so short.

Грибів я знайшла доволі мало. З тої причини, що це вже був час після полудня і я розуміла, що мушу вибирати між пошуками грибів та цілеспрямованим походом до улюбленої точки... Відстань ніби і недалека, але навколо стільки краси, що фотографування забирає час.
Отож з грибів знайшла лише димчасті рядовки старого віку і деякі інші гриби, які лише сфотографувала, бо не знаю, чи їстівні.

I especially liked walking through the young oak forest, because there are few oaks in this forest.
What a magical carpet of leaves! How this color contrasts with the green moss on the stumps.

Особливо сподобалось йти крізь молодий дубовий ліс, адже дубів у цьому лісі мало.
Який чарівний килим із листя! Як цей колір контрастує із зеленим мохом на пеньках.

But in the distance I saw a pine patch. If the beech forest looked light gray from afar, then the pine forest was dark brown, with a burgundy tint. It seemed as if evening had come here prematurely...
It was under the pine trees that interesting mushrooms grew, which I photographed for the collection.

А ось вдалині я побачила соснову ділянку. Якщо буковий ліс здалеку виглядав світло- сірим, ніби сивим, то сосновий — темно коричневий, з бордовим відтінком. Здається, ніби сюди вже прийшов вечір...
Саме під соснами росло більше різних цікавих грибів, які я сфотографувала для колекції.

The most bizarre part of the forest

And the last stretch of the road was especially bizarre!
Here is one of the parts of the Northern Podillia National Park.
As I joke, the path to the left is for people, and the path to the right is for wild boars. But there is some truth in this joke, because there are a lot of wild boars here. It's a good thing I didn't meet them.

What's special and interesting here...
Firstly, there are a lot of strange holes and elevations, like ramparts. The whole surface seems wavy. I don't know if this is a natural phenomenon, or maybe some trenches from the Second World War... (Honestly, it's hard for me to convey this relief in a photo).
Secondly, there are a lot of fallen trees here, which no one cleans up, because this is a national park and everything should be like in the wild. This creates a special impression... A little gloomy and scary. It's better to walk here with friends.

І останній відрізок дороги був особливо химерним! Тут одна з частин національного парку Північне Поділля.
Як я жартую, що наліво це стежка для людей, а направо для диких свиней. Але в цьому жарті є доля правди, бо тут багато вепрів.
Що тут особливого та цікавого...
По-перше тут багато дивних ям та підвищень, ніби валів. Вся поверхня ніби хвиляста. Я не знаю чи це природнє явище, чи можливо якісь окопи з часів другої світової війни...
По-друге тут багато повалених дерев, яких ніхто не прибирає, бо це ж національний парк і все має бути як у дикій природі. Це створює особливе враження... Трохи похмуро і страшно.

On the top of the mountain

And suddenly, along this strange trail for animals, I reached the top of the "mountain".
A large metal cross seemed to have grown from old pine trees, organically fitting into the landscape.
It was erected 100 years ago in honor of the Ukrainian writer Markiyan Shashkevych. Once a year, a Liturgy and a concert dedicated to the writer take place here.
In those ancient times, the mountain was still completely bald, but now it is overgrown with beautiful pine trees. Here everything around is filled with coniferous aroma!

І ось несподівано цією дивною стежкою для звірів я вийшла на вершину "гори". Великий металевий хрест, ніби виріс із старих сосен, органічно вписуючись у пейзаж.
Його поставили 100 років тому на честь українського письменника, захисника української мови Маркіян в Шашкевича. Раз у рік тут відбувається Літургія і концерт, присвячений письменнику.
В ті давні часи гора ще була повністю лиса, а тепер поросла красивими соснами. Тут все навколо напоєне хвойним ароматом!

There are nice places to rest, benches and places for a bonfire.
It's great that at the beginning of the clearing they put a barrier and cars don't drive up to the very top, because it destroys the grass cover.
Well, I had almost nothing to eat at home and I had already managed to get hungry. And although it sounds a little funny, I made myself hot sandwiches, toasting them on a tourist burner... It turned out pretty good:)
It would have taken much more time to build a bonfire...
It was a little sad that the sun had already hidden behind the clouds, and then it had completely set below the horizon.
My favorite landscapes were barely visible, the sky became special, gray and heavy, as it happens in November...
But the hot tea gave me the mood and strength to move in the opposite direction...

Тут є гарні місця для відпочинку, лавочки і місця для вогнища. Чудово, що на початку поляни поставили шлагбаум і машини не заїжджають на сам верх, адже це нищить трав'яний покрив.
Що ж, так сталося що вдома я майже нічого не їла і вже встигла зголодніти. Мала з собою гарячий чай у термокружці. І хоч це звучить трохи кумедно, та я зробила собі гарячі бутерброди, підсмаживши їх на туристичному пальнику... Вийшло досить непогано:)
Для розведення вогнища потрібно було б значно більше часу...
Трохи засмутило те, що сонце вже заховалось за хмарами, тоді взагалі сіло за горизонт. Мої улюблені пейзажі були ледве помітні, небо стало особливим, сірим і важким, як то буває в листопаді...
Але гарячий чай додав настрою та сил рухатися у зворотному напрямку...